– Такого нахабства я не терпітиму! Врешті-решт я прийшла до закладу, а не до вас додому. Надайте мені книгу скарг та пропозицій. Або ж покличте адміністратора! – розлючена жінка років п’ятдесяти намагалася добитися справедливості від офіціантки.
Ліза працювала в хорошому ресторані близько трьох років. Вона по житті була гострою на язик, тому й на роботі не надто панькалася з клієнтами. Якщо щось не подобалося чи було не по її, відразу рубала правду-матку.
Ось ніби ранок починався добре. Та двері відчинилися, ввійшла приємна дама старшого віку. Ліза взяла обслуговувати її столик. Вона замовила декілька вишуканих страв. Потім почалося найцікавіше. Замовлення робили дуже довго. Та жінка старалася зберігати спокій, мирно дочекалася.
Потім дама знайшла волосину у супі. Коли покликала Лізу, та глузливо відповіла:
– Швидше всього, ваш. У такому віці не давно, що випадає волосся.
Тоді Ліза несла тацю з кухлями пива іншим відвідувачам, випадково перечепилася за сходку та полетіла на підлогу разом з кухлями. Пивом вона оббризкала даму.
Після цього й зчинився шум та галас. Відвідувачка ресторану попросила покликати адміністрацію закладу. Ліза відверто відмовлялася. Так само повторилося на прохання подати книгу скарг. Розлючена дама, не оплативши своє замовлення, хутко одягнулася та покинула заклад. Так і не знайшла своєї правди.
