Три роки тому місцеві газети одного провінційного містечка писали про одну українську жінку, яка народила трійню. Місцева влада ж тоді подарувала їм трикімнатну квартиру. Як же тепер живе родина? З Мариною, мамою трьох дівчаток, мені пощастило поспілкуватися особисто.
Квартира, яку подарували жінці з чоловіком, знаходиться на виїзді з міста, й мене ще здивувало, як же добиратися колись діткам до школи, а зараз до садка. Можливо, батько дітей їх буде розвозити на своєму автомобілі… Та Марина, як то кажуть, зняла з мене рожеві окуляри.
Жінка розказала, що після народження дітей отримала квартиру, чоловік її своїми руками зробив ремонт, а потім, коли дітям було по 5 місяців – пішов від неї. Та і всім в місті вже було байдуже до неї, ото в газетах пописали й зовсім не важливо, як живе їхня сім`я тепер.
Місця, дякувати місцевому керівництву, у них тепер вдосталь, а от грошей ні. Виплат, як отримує Марина, зовсім не вистачає на все, що потребують діти. Тож коли малечі виповнилося по два роки, вона змушена була йти працювати.
З дітьми сиділи батьки жінки, які, заради онуків, продали свій будинок в селі та купили маленьку хату в селі ближче до міста, щоб кожного дня їздити та допомагати доньці. В садок же діти зараз не ходять, бо часто хворіють та й знаходиться він далеко від них.
Їжу ж для дітей бабуся з дідусем привозять зі свого села, вирощену на городі власними руками. Що матір Марини, що сама вона, – виглядають дуже стомленими, бо ростити відразу трьох дітей дуже важко. Батько ж дівчаток участі в їхньому житті зовсім не бере, а аліменти, які присудив суд за заявою жінки, не сплачує.
Та попри все Марина каже, що вона дуже щаслива, а те, що їй зараз важко – так буде не завжди. Вона ж, коли народжувала своїх квіточок, знала вже, що сподіватися на когось не варто, треба розраховувати лише на свої сили. Благо й так, що їм подарували квартиру та батьки дуже допомагають справитися з усім. Вона впевнена, що все у них з доньками буде добре.
