Якби не нога, я б не стала дорослішою

Кажуть, що мудрість приходить з роками. Це свята правда. Так само сталося у випадку з Христиною. Коли вона була ще зовсім юною, то часто старалася видати себе за ту, ким не є насправді. Вона в школі намагалася дружити лише з дітьми багачів. Хоча сама Христина була з простої сім’ї, де батьки були звичайними робочими на заводі. Та дівчина надавала перевагу елітним колам, де обговорювали дорогі покупки, сучасні мобільні телефони. Як же тепер це все мало смішний вигляд збоку для Христини, адже все купляли самі батьки. Хіба чотирнадцятирічний підліток у змозі заробити собі сам?

Мама Христини дивувалася, в кого такою вдачею пішла дочка. Бо сама жінка ніколи не любила хвастатися, відзивалася на будь-які негаразди та проблеми друзів та родичів, завжди мчала першою на допомогу. Та, що найважливіше, без усякої користі чи вигоди для себе. Вона просто вважала обов’язком зробити комусь приємне, витягнути з біди чи просто порадити.

Христину в колі друзів приймали як свою, хоча ніхто не знав, якою ціною дається батькам нова забаганка дочки. Щоб купити дорогу кофтинку чи нову сумку, мамі доводилося брати над години уночі на заводі. Тато такого не сприймав, проте покірно йшов на повідку дружини, яка говорила, що треба виконувати примхи єдиної Христини, щоб потім було кому на старість їм подати чашку води.

Коли Христина закінчувала школу, вона заявила батькам, що хоче вступати туди, де більшість її однокласників. Коли мама почула, то довго плакала. Просто від безвиході. Вона не знала, як відмовити дочці, бо ж не потягне разом з батьком такий дорогий ВНЗ, а знаннями особливо Христина не відмічалася. Тому про безплатну форму навчання ніхто й гадки не мав.

Відразу після випускного Христина якось випадково підвернула собі ногу. Перші два дні дівчина просто не могла стати на неї, але думала, що ще трішки та минеться. Але коли пройшло більше часу, то зрозуміла, що потрібно таки звернутися до лікаря. За цих декілька днів до дівчини навіть не з друзів не подзвонив. Їй було дуже образливо, тому вона вирішила після візиту до лікарні сама набрати когось.

Лікар приголомшив неприємною звісткою про те, що нога злaмана. Христині довелося місяць провалятися у лікарняній палаті. Вона уявляла, як щодня до неї ходитимуть в гості колишні однокласники. Але в кінцевому результаті єдиними, хто сидів поруч, були мама й тато.

Коли Христина взяла свій новенький, нещодавно куплений, мобільний телефон, набрала одну подругу, другу, третю, то всі виявилися сильно зайнятими. Одна лише запитала, де саме лежить Христина, та коли почула відповідь, що у звичайній міській лікарні, то зайшлася диким реготом. До дівчини так ніхто не навідався, а потім ще й дійшли плітки, що з неї насміхаються. Бо лише бідняки лікуються в державних установах, а нормальні люди можуть дозволити собі приватну.

Христині було неприємно, та вона змушена була визнати, що сама поводилася останні роки неправильно. Вона не цінувала батьківської опіки та турботи, гналася за чимось зовсім непотрібним у цьому житті. Не раз дівчина тепер посміхалася та говорила мамі:
– Не потрібен мені той університет. Якби не нога, я б не стала дорослішою. Шкода, що я навчилася на своїх помилках. Але краще пізно, ніж ніколи? Правда, мамусю?

Оцініть статтю
Червоний камiнь
Якби не нога, я б не стала дорослішою