Синочкові вже п’ять, нещодавно відправила його до дитячого садочку. Яка ж мені була радість, нарешті вийти з декрету! Але з садочком почалися розмови, до яких я була не дуже готова.
— Мам, а де ж мій тато? Он у Миколки є батько, він з садочка його постійно забирає…А мене лише ти, або ж бабуся… — похнюпившись запитав син.
— Розумієш, Андрійко, не у всіх діток є татусі. В деяких дітей не має мам, бабусь…
— А де ж тато?
В горлі щось пересохло…Тут до кімнати зайшла мама, вона чула нашу розмову, і вирішила мені допомогти, адже знала, як в цей момент мені стало важко.
— Андрійку, твій батько на небесах. Коли ти був ще в мами в животику, татка забрав Бог. Він йому там був потрібний. — відповіла бабуся своєму онукові.
Андрій деякий час мовчав насупившись, а згодом сказав : “Але в мене є бабуся і мама!”. І радісно побіг гратися до своєї кімнати… Син ще маленький, і не зовсім розуміє моїх слів, настане час і я розповім йому всю правду. Андрійка назвала на честь його тата, адже він його копія! Так, мого чоловіка Андрія дуже не вистачає, але я впевнена, він там зараз пишається нашим сином.
