Якраз в той момент Ніна терла кабачки поросятам, корову вона вже подоїла, як у двір забігла її кума, тяжко дихаючи від бігу. Світлана їй сказала, що телефонував її чоловік і повідомив, що вони з Віктором вже в Україні, перетнули нещодавно кордон.
На подвір’я зайшла старша донька господині, 8-річна Оленка, яка повернулася зі школи. Вона привіталась та щиро посміхнулась тітці Світлані й побігла переодягатися, щоб допомогти мамі поратись. Менша дочка ще в садочку, її потім приведе додому мати Ніни, яка їм завжди допомагає.
Важко жити Ніні без чоловіка, адже їй приходиться тягнути все на собі. Вона одна виховує дітей, доглядає город, веде господарство та утримує будинок, а все тому, що Віктор подався на заробітки в Чехію.
ЇЇ чоловік все скаржився на те, що вдома йому погано і як надоїли йому ці злидні. Роботи він буцімто гарної тут ніколи не знайте, тож поїде на заробітки за кордон, хоч там якусь копійчину заробить для своїх дітей. В Чехію Віктора звав до себе його кум, от чоловік і поїхав до нього. Та сталося так, що робоче місце, яке тримав для нього кум, вже зайняв інший чоловік, який зумів швидше приїхати. Тепер чоловіки з України допомагають йому хоч якусь роботу знайти, бо соромно додому без копійки вертатись, а ще треба борг віддати, який він брав у родичів на дорогу сюди.
Гроші Віктору позичила його теща, яка завжди вміла відкладати з пенсії. Чоловік дуже заздрив своєму сусіду, який на тих же заробітках 10 років сидить, та й зміг побудувати гарний великий будинок для своєї сім’ї. Дуже погана риса – людська заздрість, вона не дає їсти й спати спокійно. Не давала вона спокою й Віктору.
В селі чоловік працював трактористом у фермера, а дружина зовсім не працювала, бо вдома й так багато роботи було. На цей їхній маленький дохід Віктор ніколи б не побудував будинок.
Та і дружина йому часто стала скаржитись, що грошей у них завжди немає, дітям нізащо одяг з взуттям купити. Обдумав все чоловік, попросив тещу дати йому грошей в борг на дорогу й поїхав в Чехію. Дружина ж в нього роботяща, то сама вже якось раду всьому дасть, а важко буде, то хай родичі допомагають.
Але життя на заробітках не таке легке, як уявляв собі Віктор. Те робоче місце, яке тримав йому кум, зайняв інший чоловік, а він перші тижні взагалі без роботи сидів. Потім чоловіки з України порадили йому піти на місцевий завод сортувальником, бо начебто там потрібні були люди. Взяли Віктора працювати на завод та платили не такі суми, за якими він сюди приїхав, але все ж таки він вирішив попрацювати й хоч трохи заробити, бо соромно було відразу повертатися в село.
Коли минуло десь місяці два, то він зателефонував дружині й сказав, що думає вже повертатись додому, а заробив він лише 600 євро, бо більше заробити не зміг. Жалівся при розмові, що йому дуже важко, що спина в нього від роботи болить. Зрозумів він, що такі заробітки не варті його здоров’я й того, що він дітей своїх не бачить, важко тут працювати й таке життя не для нього.
Ніна ж дуже зраділа, що Віктор повертається, її навіть не хвилювали ці незароблені гроші й нездійсненна його мрія про новий будинок, адже їй без чоловіка неймовірно важко жити та й дітям батько потрібен.
Осі і бабуся з молодшою внучкою прийшла, відразу взялася готувати дітям їсти. Усі були голодні й чекали на смачні бабусині пампушки.
Вже темінь накривала собою все навкруги, коли в хату зайшов Віктор. Він тримав у руці одну сумку, навіть гостинців дітям не встиг купити, лише дістав дівчатам по бублику, які залишись у нього з дороги.
Чоловік присів на диван і з сумним поглядом дивився на рідних. Він став розповідати, як важко йому було цей час на чужині й що він ніяких статків такою ціною не хоче. Зрозумів, що потрібен своїм рідним тут, де його серце й душа. Йому дуже не вистачало їх поряд.
Теща навіть сльозу пустила від таких щирих зізнань, грошей в зятя не взяла, сказала, що нехай будуть діткам. Віктор же сидів і почувався щасливим, що в нього є таке місце на землі, де його люблять і завжди чекають…
