Живу я сама в маленькому селі, але у нас тут нудьгувати не доводиться. Ось недавно всі мої односельці говорили про мого сусіда Івана. Захотілося мені розказати й Вам його цікаву історію.
Іван Петрович вже 20 років як живе сам, жінка його колись довго хворіла, а потім й покинула чоловіка на зовсім та пішла в інший світ… Дітей же в них не було. Тож старість свою Івану довелося зустрічати в самотності – у свої 70 він залишився зовсім один на цьому світі.
Сусід мій все життя пропрацював директором школи, всі знають його як дуже розумного й начитаного чоловіка, гарного господаря й просто людину з доброю душею.
На свій вік Іван наш зовсім не виглядає, йому від сили даси 50 років. Може це тому, що він все своє життя займається моржуванням – навіть в лютий мороз ходить купитися в річці, кожнісінький день. Оце скільки б роботи в нього не було, а пів годинки на свої процедури завжди виділяє.
А що цікавий чоловік мій сусід, то не передати словами. От вміє він з кожною людиною знайти спільну мову й зацікавити чимось. Я ото й сама, якщо чесно, люблю поговорити по сусідські з ним, його чого тільки не спитай – він все знає, та й пораду завжди слушну дасть.
Та ось минулого року життя Івана Петровича дуже змінилося. І не подумайте про щось погане – ні, таким людям як він Бог і робить гарні подарунки: Іван став люблячим чоловіком та батьком. Так-так! Дивина та й годі.
В нашому селі живе сирота одна, Мар’янка, яка жила колись з бабусею в хаті, а старенької пару років тому не стало й залишилася вона сама. Важко їй, бідненькій, жилося, та й молоденька ще зовсім – 21 рік дівчині, й наче місця їй в цьому світі ніде немає.
Частенько Мар’яна стала заходити до Івана Петровича в гості, по-сусідськи, щоб той допоміг їй то стріху полагодити, то дров привезти. Й говорили люди десь через пів року, що дівчина завагітніла від мого сусіда, та мені якось і не вірилося. А потім бачу – несе речі свої до Івана в хату й стала жити в нього.
Вже десь через 4 місяці сусід покликав всіх на свято у свою родину – у нього народився син, тож ми всім селом пішли святкувати таку подію. І як потім виявилося, Іван та Мар’янка ще до пологів розписалися, тож їхня дитина народжена в законному шлюбі.
Ой і було балачок серед людей, та ніхто нічого поганого не сказав, а навпаки, раділи за молоду сім’ю. Бо як же це чудово, що й Іван Петрович сина дочекався, і Мар’янка наша знайшла прихисток собі – й тепер не одна в цьому світі.
Мені й самій якось так радісно на душі за цих двох людей. І зовсім не важливо, що у них така велика різниця у віці – головне, що вони один з одним щасливі й синочок їхній буде зростати в люблячій сім’ї.
