Ярослав був завжди душею компанії, ніхто та ніколи від нього слова поганого та лишнього не чув. Правда, у свої сорок він уже двічі був розлучений. Від другого шлюбу мав дві дочки, котрим постійно допомагав матеріально та фізично, як лише міг. Причини розлучення не знав ніхто, навіть рідна мати Ярослава. Вона завжди звинувачувала не невістку, а рідного сина, як на диво. Казала, що якщо жінка йде, значить чоловік не зумів їй як слід догодити. Проте лише один Ярослав твердив, що ніхто від нього нікуди не йшов, завжди ініціатором був він.
Перший шлюб тривав понад п’ять років. Це була любов з першого погляду відразу після закінчення університету. Ярослав святкував день народження друга у барі, там побачив зеленооку Аллу та розтав. Потім вони довго ще зустрічалися, почали жити разом. Чоловік неймовірно хотів дітей, проте Алла постійно наголошувала на тому, що спершу слід подумати про житло. Бо ж хіба можна народжувати дітей та бігати по орендованих квартирах?
Ярослав старався зі всіх сил, накопичував збереження, економив на собі неймовірно. Алла навпаки свою зарплату спускала на себе кохану, а коли чоловік пробував заговорити про це, відразу ображалася та голосно грюкала дверима. Вона не розуміла, як це він сміє говорити, за скільки гривень їй купляти помаду та чи варто витрачати кошти на чергову сукню. Адже Алла жінка та краще знає, що їй потрібно.
Ярослав досить довго це терпів, та коли наближалася п’ята річниця їхнього шлюбу, він поставив питання поперек: або народжуємо дітей, або розходимося. Ще й після того всього виявилося, що дружина навмисне приймала різні препарати, щоб не завагітніти, а зі своїми подругами тишком реготала з наївного Ярослава, що він вірить її казкам.
Алла думала лише про себе, свою фігуру та забезпечене майбутнє. А квартира, яку вона так вимагала від Ярослава, так і залишилася її нездійсненною мрією. Чоловік придбав гарну трикімнатну в новобудові, проте оселився там уже сам. Він першим подав на розлучення, коли дізнався про всі обмани та підлість Алли. Вірити комусь після цього стало важко.
Та пройшло декілька років холостяцького життя Ярослава, коли на горизонті появилася непримітна, як сіра мишка, але така привітна та завжди усміхнена Софія. Навіть майбутня свекруха називала її «Софія – ясне сонечко», дуже подобалася матері Ярослава ця мила жінка, що ніколи не відмовить у допомозі. Ярослав почав помалу до неї приглядатися, не можна сказати, що вирувала така пристрасть, як колись з Аллою, але відносини були теплими та здавалося, міцними.
Через пів року після знайомства Ярослав таки наважився привести нову дружину до своєї барлоги. Софії сподобалася квартира, вона зауважила, як там чисто та охайно, попри те що немає жіночої руки. Варто сказати, що дружина Ярослава була відмінною господинею, небувало такого, щоб на вечерю чи обід був пустий стіл. Софія готувала смачно та багато. Хоча сама була такою стрункою та тендітною, мабуть, добре знала, що шлях до серця чоловіка пролягає через шлунок.
Ярослав почав непомітно для себе насолоджуватися розміреним спокійним сімейним життям. Щовечора вдома його чекала усміхнена Софія, смачна вечеря та затишок. Сварок практично не було, хіба що по побутових дрібницях, й то вкрай рідко. Чоловік ніколи не провокував, а Софія теж трималася впевнено та врівноважено. Пройшов рік спільного подружнього життя, коли Софія сказала, що чекає дитину.
Ярослав був неймовірно радий новині, адже він так давно хотів цього. Першою народилася дівчинка Таня. Ярослав дуже допомагав дружині, бо вона постійно ходила втомлена та роздратована після пологів. Він не впізнавав іноді свою колишню привітну Софійку, настільки помінялася дружина після народження Тані.
Ще через рік Софія знову повідомила, що чекає дитину. Ярослав думав, можливо, цього разу буде хлопчик. Проте Софія знову подарувала дочку Уляну. Та чоловіку було байдуже, лиш би здорова. Ярослав дуже любив своїх дівчаток, та ось дружина стала якоюсь холодною та неприємною. Вона вже не так радісно зустрічала чоловіка з роботи, деколи підвищувала тон, могла залишити без вечері та словом не обмовитися.
Але Ярослав терпів сумирно, покладаючись, що все стане на свої місця. Можливо, це післяпологова депресія у дружини або втома – двоє малих дітей на руках як-не-як.
Проте час минав, а нічого не змінювалося. Вже навіть самому Ярославу починала набридати ця напруженість та нездорова атмосфера у квартирі. Він запитав якось Софію прямо:
– Що сталося? Ти розлюбила мене? Чи я чимось образив? Чи я мало тобі допомагаю, Софіє? Я мучу сам себе, скажи.
– Ти знаєш, Ярославе, я теж давно мучуся, але все ніяк не знала, як тобі розповісти. У мене є інший чоловік. Я з ним давно спілкуюся. А коли ти був на роботі він навіть приходив до мене у гості.
– Що??? – заверещав завжди спокійний Ярослав. Ти приводила його до нашої квартири? Тобто ти з ним?… Боже, цього бути не може. Це гидко, кошмар просто. Софіє, як ти могла?
Дружині, мабуть, було соромно, бо навіть не обзивалася. Лише зібрала дітей та свої речі та поїхала до матері. Ярослав допомагав дітям, часто гуляв з ними, проте з Софією не спілкувався більше.
Чоловіку сьогодні сорок, але він не може ніяк зрозуміти, чому йому так не щастить в особистому житті. Чи то кожен шукає з нього вигоди та користі, чи він щось робить не так…
