Понад усе на світі Євгенія любила свободу. Обожнювала, коли їй ніхто не вказує, як вчинити, як жити, що сказати. Жінка настільки була одержима власною незалежністю, що у свій маленький світ навіть боялася впустити когось лишнього, хто може знищити її особисті кордони. Вона добре усвідомлювала, що цю свободу здобула власними зусиллями: головою, руками, ногами, усім тілом та ніколи нізащо нікому не віддасть, не подарує, не продасть.
Колись маленькою дівчинкою, Женя росла в інтернаті, де було безліч інших дітей. Зовсім з різних сімей, з різними думками, поведінкою, інтелектом, та навіть – різною національністю. Але Євгенію було помітно здалека серед сотні інших.
Від неї віяло чимось справжнім, непідробленим, неземним навіть. А це і була – особиста свобода. Як не принижували їх в інтернаті медсестри, вихователі, директор, одна Євгенія трималася сильно та ніколи не давала слабинку.
Ще тоді маленька чорноволоса дівчинка Женя пообіцяла, що яким би тернистим не був її шлях, вона не здасться, а йтиме впевнено, та завжди – лише вперед.
Потім Євгенії вдалося вивчитися на юриста. Вона стала асом у своїй справі. Такого компетентного, мудрого, розсудливого фахівця було ще пошукати. Тому з працевлаштуванням проблем у жінки не виникло. Правда, почалися невеликі конфлікти з начальником.
Він був чоловіком років сорока, одруженим, з двома дітьми. Проте мав тягу до молодих розумних дівчат. Ігор Миколайович не звик, що йому хтось може відмовити чи сказати не те, що хотілося б почути. А Євгенія змогла зробити це.
Начальника дуже обурило, що його працівниця не відповідає взаємністю, не стелиться перед ним, не заграє та не сприймає його флірт. Євгенія трималася впевнено, тому що знала, що якщо раз дати слабинку, то потім вже не станеш такою, як колись. Жінка добре знала, що вона – неоціненна, більше ідентичної на світі немає.
– Ігорю Миколайовичу, свою свободу, якщо ви розумієте, про що я взагалі говорю, я ціную понад усе. Та ні на що її не проміняю. Ми ж з вами дорослі люди, маємо розуміти один одного.
Начальник спочатку сердився, але потім щиро дивувався, що ще залишилися у світі такі екземпляри людей – вольові, сильні та міцні духом. Такі, що не продаються нікому та ні за які гроші.
Євгенія довго ще ходила незаміжньою, поки не зустріла саме того, що був таким близьким по духу. Разом з Леонідом вони створили міцну сім’ю, котру ніхто та ніщо не могло зруйнувати. А потім у них народилися двійнята – Соня та Ліза. Женя постійно говорила їм, що варто у перше чергу берегти свою особисту свободу, не піддаватися нікому ні за яких обставин.
