Довелось мені якось їхати додому з обласного центру у великий дощ. Тоді було дуже холодно й бачу я, що стоїть на зупинці на виїзді з міста старенький дідусь, десь років 85. Такий низенький і згорблений, але ще дуже жвавий чоловік, у якого було багато пакунків. Мені захотілось зупинитись і підвезти його, бо було помітно, що той вже дуже замерз.
– Доброго дня, дідусю! Давайте Вас підвезу? Куди Вам їхати? – запитав я.
– Та дякую, синку, мене он автобус підвезе, він вже скоро повинен прийти. – відповів мені втомленим голосом дідусь.
– Та сідайте в мою машину, у Вас он стільки сумок з собою, все ж зручніше буде їхати в автомобілі. – довелось вмовляти мені старенького.
Дідусь махнув головою і я швиденько вибіг з машини, погрузив у багажник його речі й допоміг йому сісти в автомобіль. Коли ми їхали, то мій пасажир, а звали його Тимофій Семенович, виявився дуже цікавим співрозмовником і він розказав мені, що їздив у місто для того, щоб купити подарунки своїм правнукам, які скоро мали приїхати до нього на свята.
Тимофій Семенович попросив мене зупинити автомобіль біля в’їзду в село, та хоч я й їхав в іншу сторону – мені захотілось заїхати в село і підвезти його під самий двір. Коли ж ми доїхали до місця призначення, то я заніс всі пакунки дідуся до самих вхідних дверей будинку, й він з великою добродушною посмішкою подякував мені, та простягнув гроші за проїзд. Я ж, звісно, відмовився й побажав дідусю всього найкращого та поїхав додому.
Після цього вчинку у мене на душі було відчуття якоїсь легкості і доброти. Треба частіше робити добрі справи, бо вони додають нам енергії та сил.