Валентина Михайлівна виростила свого онука сама, без сторонньої допомоги. Так сталося, що її донька та зять трагічно загинули, тож маленького 6-річного Артема вона забрала з міста до себе додому, в село.
Хлопчик виріс вихованим і добрим юнаком, зараз йому 20 років, й він живе зі своєю бабусею. У 18 років його забрали були до армії на рік, й саме в цей час у Валентини Михайлівни стався перший інсульт. Добре, що сусідка взялася допомагати, а то б хто знає, що було б.
Артем дуже переживав за свою бабусю й не міг вже дочекатися кінця служби, а коли повернувся, то почав доглядати за нею сам. Вчитися він так і не поїхав до міста, адже не міг покинути свою єдину рідну людину напризволяще, тим паче, що у бабусі стався другий інсульт й вона тепер весь час була прикута до ліжка.
Нічого, що чоловік, а з усіма хатніми справами справлявся сам, й досить таки уміло. Артем і піч витопить, і їсти приготує. Бабусю свою погодує, переодягне й одяг її вкине до пральної машини, яку сам купив, за самостійно зароблені гроші. Встигає ще він й працювати у місцевого фермера різноробочим, що той загадає, те й робить.
В селі всі жаліють бідного хлопця, бачать, як йому важко. Місцеві чоловіки ж йому допомогли кришу в хаті полагодити, а місцева влада виділила на це матеріал. Сусідки теж часто заходять, то молока свіжого принесуть, то пиріжків гарячих, або ще чогось.
Їхати в місто й влаштовувати своє життя Артем не збирається, він вже для себе вирішив, що буде жити в селі, з бабусею. Й свою рідну людину в біді не залишить, як і вона його колись.
