Я пішов у відставку на роботі та вирішив очікувати на пенсію. Лишилось всього пів року.
Хотів активної старості. Дома сидіти не планував. Подумав, що здійсню свою мрію й полечу на море за кордон, грошей трохи я відклав собі за період роботи.
Час пройшов швидко. Я повністю владнав усе з документами про пенсійну виплату й був спокійний. Життя так швидко проходить. Я пропрацював 40 років головним інженером на станції. Тепер усе позаду, на мене чекає ще багато всього нового.
Я допомагав сину все життя. Купив йому квартиру, дав кошти на автомобіль. У мене ще була квартира мого брата, яку я здавав під комерцію й мав пасивний дохід.
Сина на ноги поставив, тепер можу з чистою совістю здійснити свої плани та мрії й насолодитись безтурботною старістю.
У мене стільки ідей в голові. Ще маю встигнути безліч всього. Першим діло запишусь у басейн. Ніколи раніше часу на це не вистачало, а так хотів. А потім на танці. Будував собі плани я.
Тут до мене в гості зайшов син. Не розумів, чому без попередження та був радий бачити його. Він запитав, чи можу я взяти внука до себе на літо, тому що вони хочуть робити ремонт, а перед тим, злітати на відпочинок.
В цей момент я зрозумів, що мої плани можуть не здійснитись. Це не звучало як прохання. Він просто повідомив мене про їхнє рішення з невісткою. Я не думав, що саме так будуть розвиватись подальші події. Я трохи лютував, адже дітей образити не хотів, внука любив та коли ж я маю для себе тоді трохи пожити…
Я вирішив, що все-таки поїду на відпочинок. Я покликав сина з дружиною на вечерю й повідомив їх про свої плани. Ясна річ, що ніхто з них не очікував, що наша розмова зайде у таке річище. Вони витріщили на мене очі й не знали, що їм сказати.
Я надіюсь на Ваше розуміння, адже я все життя намагався допомогти тобі сину й твоїй сім’ї, але прийшов той час, коли я хочу подумати про себе. Я маю стільки планів, що хоч частину з них надіюсь втілити в життя. Я люблю Вас усіх, знаю Ви мене теж, тому повинні зрозуміти.
Уже все сплановано, пробачайте. Я не можу відмовитись, тим паче, моя компанія не поїде без мене.
На жаль, реакція сина була не надто позитивна. Та совість мене не мучила. Я заслужив, щоб здійснити свої мрії. Скільки ще лишилось мені того життя?
Я не хочу провести його решту, сидячи у квартирі.
