– Невже це ніколи не закінчиться? Нестерпно жити у постійних криках. І це за стіною чути, а що ж робиться в них вдома? Я таки піду та погляну, – ніяк не могла вгамуватися Анна. Та чоловік її заспокоїв:
– Не варто лізти в чужу сім’ю. Не малі діти, самі розберуться. Я знаю, що ти в мене добра душа, всім на світі помагала б. Але прошу тебе не в цей раз, – ласкаво промовив Ігор.
Аня та Ігор жили у панельному домі, де стіни тоненькі, як папірець. Їхніми сусідами був дебелий мужчина років п’ятдесяти Аркадій та його стара мати Варвара Петрівна, яка останнім часом дуже нездужала та зовсім злягла. Ще декілька місяців тому старенька постійно поволі гуляла біля будинку, ходили у найближчий магазин за покупками, а зараз її не видно, чути лише крики, що долинають з квартири. Син бабусі любив пиячити, через що залишився без дружини та двох дітей. Вони не витримали його п’яних сцен та втекли від нього.
Аня була добродушною та веселою жінкою, яка завжди відзивалася на чуже горе та старалася помогти. Одного ранку напекла цілу гору млинців, вирішила віднести трохи сусідам, почастувати Варвару Петрівну. Постукала у двері раз, другий, через декілька хвилин аж відчинив Аркадій з жахливим запахом вчорашнього застілля та проричав до Ані:
– Чого приперлася в таку рань? Люди відпочивають. Йди звідси.
Аня широко витріщивши на нього очі, тихенько відповіла:
– Ось, передайте Варварі…
Жінка навіть не встигла договорити, як чумний чоловік вихватив тарілку з млинцями та грюкнув дверима прямо їй перед носом.
Аня сиділа на кухні з сумним виглядом та пила чай. На кухню зайшов Ігор, чмокнув дружину в щічку та побачивши її пониклий погляд, запитав:
– Кохана, щось трапилося?
– Ти знаєш, я ходила до сусідів віднести свіжих млинців. Аркадій явно вчора перепив, навіть вислухати мене не захотів. Мені байдуже до нього абсолютно, він здоровенний мужик. А от мама його… Так шкода стареньку. Давай разом таки навідаємо її. Я давненько не бачила Варвари Петрівни. Можливо, їй потрібна якась допомога: в магазин сходити чи в аптеку, зварити їсти. Сумніваюся, що Аркадій переймається мамою.
Ігор дивно знизав плечима, не знаючи, що відповісти, та перечити дружині не став. Погодився, що вдень зробить всі свої справи, а ввечері обов’язково заглянуть до сусідів.
Анна цілий день ходила сама не своя, так не давала спокою їй бабуся за стіною. Можливо, тому що жінка сама виросла без матері, лише з татом, який не міг повністю огорнути необхідною ласкою та теплом. Та й діти Анни та Ігоря давно дорослі, живуть окремо. Вони постаралися для своїх дочок, як лише могли.
Аня спекла сирник, наліпила вареників, привела себе до порядку та взявши гостинці в контейнери, разом із чоловіком пішли до сусідів. Цього разу Аркадій відчинив швидше, проте вже в такому стані, що ледве язиком обертав. Ігор з жінкою таки зайшли до квартири.
Те, що вони побачили, просто шокували. Безлад, купи брудного лахміття, неможливий запах алкоголю, поту та ще чогось змішалися, що встояти там більше пари секунд було важко. Анні на очі навернулися сльози. Через хвилину її погляд впав на ліжко, де безпорадно лежала Варвара Петрівна. Жінка ледве впізнала стареньку. Вона так схудла, змарніла, виглядала просто жахливо. Анна поставила їжу, підійшла до бабусі, тихенько прошепотіла їй на вушко:
– Я вам тут гостинці принесла, скуштуйте, – та вибігла з квартири, а слідом за нею Ігор.
Анна довго роздумувала, врешті наважилася поговорити з чоловіком:
– Я знаю, що зараз це може прозвучати безглуздо. Заберімо Варвару Петрівну до нас. Аркадій зовсім не доглядає за нею. Я чужа їй, але навіть мені хочеться, щоб вона дожила старість спокійно та комфортно…
Ігор знову не міг перечити дружині, бо надто кохав її, лише ствердно кивнув головою та ласкаво усміхнувся у відповідь…
