Я бабуся двох маленьких бешкетників. З ними проводжу увесь свій вільний час, я їм і за няньку, і за матір, і за батька. Сталося так, що діти працюють, в них тільки кар’єра в гору пішла. Зять хотів найняти няньку, але коли я це почула, то дуже обурилась! Яка ж це може бути няня, при живій бабусі, не годиться! Дочці сказала, щоб нічого не видумували, і привозили дітей до мене. Я живу сама, іноді так самотньо буває, неначе вовки виють в середині. Діти з радістю погодились привезти онуків до мене.
Спочатку було весело з онучатками, але згодом я зрозуміла, що не справляюсь. Миколці шість, Михайлику п’ять. Обидва такі неслухняні! Діти їх розбестили, а бабусі тепер вигрібати. В мене у самої невеличке господарство, тому коли я виходжу порати худобу і повертаюсь в будинок, то кожного разу боюсь там побачити щось страшне.
Цього разу вони мене здивували на всі сто відсотків. Заходжу у будинок і бачу всюди розкидане пір’я, на підлозі валяються наволочки від подушок, а на дивані по обидва боки сидять онуки з синцями. “Бабуся, тут була війна” — пояснив молодший. Програла тут певно лише я, бо мені все це прибирати…