Як часто ми віддаємо весь свій внутрішній ресурс на таких рідних, здавалось би, найближчих людей.
Та вони цього зовсім не цінують і не пам’ятають, а навпаки забувають. І коли ти потребуєш підтримки в прийнятті важливого, а можливо й найважливішого в житті, рішення – тебе ніхто не розуміє. Усі відраджують, критикують, заперечують. У багатьох опускаються руки.
Та от лише не в мене. Я з дитинства була хоч і тихою, та дуже наполегливою. Обидва мої старші брати одружились досить рано і жили поруч з батьківською квартирою. Мене довго хотіли видати заміж.
Я спочатку бунтувала і заперечувала, та пізніше до нашого двору переїхав мій ровесник, з яким ми почали спілкуватись. Закохались і теж одружились. Отак всі і стали сусідами. Я народила близнят-дівчаток, а згодом ще й синочка. Усе своє життя я віддавала дітям і чоловіку.
Без втоми й ниття я все в домі прибирала, мила, прасувала, готувала їсти. Чоловік не мав на що скаржитись, та й діти так само. Для них був організований справжній рай.
Найбільший мій жаль – це відсутність освіти. Бо тепер, коли діти підросли, то вже можна було б зайнятись і своєю улюбленою справою. Я завжди гарно малювала і цікавилась дизайном. Тому задумалась.
Захотіла вступити до університету. Мені на цей час виповнилось 34 роки. То й що? Я добре вчилась і точно зможу здати вступні іспити. Та от реакція сім’ї просто шокувала мене. Чоловік влаштував таку сварку, наче я незрозуміло які забаганки висуваю. В цей час діти поцікавились що сталось. Коли я розповіла вони не сприйняли серйозно і сказали не вигадувати дурниць. Найцікавіше, брати так само радили. Я все ж поступила, та от ця реакція дуже ображала мене.
