Данило взагалі по житті був дуже правильним. Він ніколи практично не відступав від правил. Завжди дотримувався численних інструкцій, законів, звичаїв, обрядів. Напевне, саме через це у чоловіка в сорок п’ять досі не було сім’ї. Ніхто не міг витримати довше декілька місяців з Містером Справедливість.
Данило працював міським суддею. Його поважали у рідному місті та навіть боялися. Багато хто казав, що якщо справа потрапляє до Данила, то викрутитися винному буде вкрай важко, майже неможливо.
Якось розглядалася справа молодого хлопця, котрий завдав т1лесних ушкоджень своїй дівчині. Батько того молодика мав ряд невеликих продуктових магазинів, тому матеріально чувся надто міцно. Він вирішив, що сина потрібно рятувати від виправних місць та запропонував Данилу непоганий х@бар. Суддя довго вдивлявся в уже немолоде обличчя чоловіка та зовсім спокійним тоном сказав:
– Не річ у тому, скільки там у конверті. Не річ у тому, хто Ви. Значення має лише поведінка Вашого сина. Його місце в соціумі, ставлення до людей. Сьогодні він завдав б0лю, фізичного та морального, колись нібито коханій дівчині. Завтра це може бути хтось інший, але зовсім з іншими наслідками. Набагато гіршими. Кожен за свій вчинок повинен відповідати. Утому числі перед законом. Для того вони й складаються, щоб слідувати ним. А не нищити їх от тим, що Ви сьогодні принесли з собою у конверті.
Данило посміхнувся ледь та поглядом попрощався зі співрозмовником.
