Ми з чоловіком чекали дитину, я була вже на дев’ятому місяці вагітності. Ігор запропонував лягти в лікарню на цей місяць, а як тільки прийде день народжувати, то швидка відразу мене відвезе до пологового будинку, я погодилася, адже ми жили далеко, він відвідував мене майже кожен день. Вагітність проходила чудово, мені говорили, що народиться здорова дитина.
І ось, настав той самий момент, Ігор миттю приїхав до мене, як тільки йому подзвонили з лікарні. Народився хлопчик практично без проблем, тільки для мене це все було дуже важко.
Мене поклали в палату, де була ще одна жінка, тільки вона поки не народила, ще не час. Ми швидко подружилися, її звуть Валентина.
– Мені лікарі говорять, що у мене буде двійня. Мені вже так кортить взяти їх на ручки.
– Так, я розумію тебе. Ти давно тут?
– Ну, вже як півтора тижня. Дивно, що я по цей час не народила. Мене сюди привезли відразу, як почалися перейми.
– Так це були помилкові перейми, напевно. У всіх жінок так буває.
– Так, я теж так думаю. Сподіваюся, все пройде добре.
На наступний день я не виявила Валю в палаті. Запитала у гінеколога де вона, мені сказали, що у неї почалися перейми й потрібно було терміново вести її народжувати. Я зраділа, думала, що вона народить без проблем.
Пройшов цілий день, а сусідки по палаті все немає і немає. До мене знову прийшов гінеколог, дізнатися як я себе почуваю:
– Скажіть, а де Валя? Це моя сусідка.
– Вона народила двійню, але…
– Невже хтось із них помер?
– Тільки одного малюка вдалося врятувати, а мати одразу ж втратила свідомість. Ми намагалися її привести до тями, але нічого не вийшло. Тепер треба думати, кому віддати дитину, батько не хоче з нами розмовляти й не хоче бачити малюка.
– А можна я гляну на нього?
– Звичайно. Ви поки посидьте тут, зараз вам принесуть хлопчика.
У мене серце на частини розривалося, мені так було шкода цю дитину, що я вирішила забрати його собі. Думаю, Ігор буде не проти такого поповнення, він любить дітей.
