З Ігорем ми вже 10 років у шлюбі, через мій діагноз безпліддя, діток у нас немає. Звісно, ми колись планували, що всиновимо немовлятко, але це так і залишилось в планах. Постійно виникали з цим якісь труднощі, то в нас важкий період в стосунках, то ремонт робимо, а останній раз там якась плутанина в документах була і нам не дозволили це зробити.
Після весілля мої батьки нам залишили свій дім, а самі перебрались жити на дачу. Сказали, що їм так буде краще, адже збоку річка, ліс, свіже повітря – все що людині на старості потрібно. Проте, будинок потребував капітального ремонту і мій чоловік його радо взяв на себе. Він займав керівну посаду, тому проблем з грішми у нас не було. Я ж працювала звичайним рядовим працівником, до речі саме там, на роботі ми з Ігорем і познайомились.
Так, як Ігор багато грошей вклав в ремонт, вирішила, що буде правильно переписати на нього частину будинку. Адже якби він цього не зробив, то гріш ціна би була нашому дому. Та і я не думала, що колись у нас на цьому ґрунті виникнуть непорозуміння.
За ці роки що ми разом, я чудово просувалась по кар’єрних сходах, щоправда, змінила напрямок і пішла на іншу фірму. А коханий же залишився на своєму місці роботи, але не надовго – невдовзі там всіх чекало велике скорочення і мій чоловік під нього попав. Я пропонувала йому піти у свою фірму, та керівну посаду він би там одразу не займав. Але його чоловіче его не дозволило йому працювати нижче мене рангом. І він сидів удома, все шукав собі нову вакансію.
Пошуки були довгими, адже місто у нас не таке аж велике. Весь цей час утримувала нас я, часто брала додаткову роботу додому. Робила все для того, щоб рівень нашого життя не падав.
Ми привикли жити, скажімо так, на широку ногу. Часто їздили закордон на відпочинок, купували лише найкращі продукти, загалом, ні в чому собі не відмовляли.
Та коли лише я нас забезпечувала, хотіла б хоч якоїсь підтримки від коханого, чи допомоги в домі. Але нічого цього я не отримала – чула лише докори та ниття. Ніколи не думала, що Ігор колись стане таким безхребетним нитіком. Замість того, щоб завзято шукати роботу він просто опустив руки. Мене це дуже дратувало і я понад усе на світі не хотіла у своїй сім’ї виконувати роль чоловіка.
Тоді у нас відчутно стали псуватись стосунки. Я відчувала, що не можу стільки часу тягнути все на собі, ще й чоловіка жаліти. Одного разу не витримала і сказала йому “ти стільки ниєш, бо в тебе часу багато, ось би зайнявся ділом, як всі нормальні люди й твоя “хандра” би пройшла”.
Тоді він добряче на мене образився, але на що? На правду?
Прийшов через пару днів і сказав давай дім ділити, ніби не може біля такої жінки жити. Ще й звинуватив що у нас дітей немає. А я ж у цьому не винна! З самого початку знав про мій діагноз, для чого тепер ці звинувачення.
Саме тоді найбільше пошкодувала що записала на нього половину батьківського будинку, мабуть, за ці роки що працюю лише я, вже разів зо 5 відбила вартість ремонту що він колись зробив. Розглядала різні варіанти, як би не втратити дім, адже сама більше не хотіла жити з Ігорем, тому про примирення навіть мови не йшло.
Тоді мені подруга порадила, щоб я йому грошима віддала, а він написав відмову від поділу майна. Це було прямо в ціль! Як я й сама до цього не додумалась? Гроші ж можна буде ще заробити, а втрачати подарунок батьків зовсім не хотілось.
Добре, що Ігор погодився на цю пропозицію і таким чином ми мирно розійшлись.
А я пообіцяла собі більше ніколи не бути замість чоловіка, лише за ним.
