Мій брат Артем — це чудова людина, на яку я змалечку могла покластись, адже наші батьки важко працювали, аби забезпечити нам хороше життя, а він допомагав мені у всьому та підтримував, коли мені це було потрібно. Часто він сідав зі мною і вчив уроки, поки мама з татом були зайняті, готував мені їсти, оскільки в силу свого віку цього зробити я не могла, тому я завжди була йому за це вдячна.
Так склалося, що видався шанс поїхати навчатись до міста безкоштовно, лише потрібно було грошей на житло та на їжу, то брат надсилав мені щомісяця гроші, бо батьки не могли собі цього дозволити, адже й самі економили на всьому. Артем працював на пилорамі, заробляв більш-менш хороші гроші як для села, побудував собі хатину недалеко від батьків, одружився та жив собі спокійненько, допомагаючи батькам. А я поїхала на роботу закордон, яку мені запропонували після закінчення університету. Всі чотири роки я старанно вчилась, аби виправдати надії та сподівання, покладені на мене братом.
Пропрацювавши там рік, я вирішила, що прийшов час повертатись додому, та відкривати власний бізнес. Все так і сталось, справи йшли добре, я змогла купити собі квартиру. В той час брат забрав маму до себе, бо вона вже почувалась зовсім недобре, важко було їй самі пересуватись.
Будинок, де жили батьки, стояв пусткою, і лиш час від часу брат навідувався туди, аби привести до ладу. Тоді я подумала, що те місце можна використати для здійснення братової мрії. Він обожнює автомобілі, любить їх лагодити і завжди мріяв про роботу пов’язану із цим. “ А що як переробити батьківську хату під приміщення для автосервісу?” – подумала я.
Ця ідея прийшла до мене спонтанно, і я загорілась її виконанням вмить. Мій брат зробив для мене так багато, і якби не він, то, можливо, я б всього цього не мала, тож мені захотілось зробити його життя кращим, ніж воно є.
Одного дня, коли частина інструментів та потрібних речей для майстерні були в мене, а ще частина були в дорозі, мені подзвонив Артем та сказав, що планує продати батьківську хату, адже вона пустує, а так ми могли б розділити гроші наполовину. Звичайно, що я відмовила, бо те місце запланувала використати для автомайстерні. Брат мій засмутився, я почула по голосу, але нічого мені казати не став.
За два тижні в Артема день народження, тому під час розмови по телефону я йому сказала, що обговоримо все, коли я приїду до нього. Звичайно, що він навіть не здогадується про мій подарунок.
Коли настало свято брата, я взяла дві вантажних машини та відправила до села. Приїхавши до хати Артема, я його привітала, та сказала, що не збираюсь продавати батьківську хату і ділити за неї гроші, бо тепер це місце стане його майстернею, про яку він мріяв так багато часу, але не міг здійснити свою мрію через брак коштів.
Таким щасливим Артема я не бачила вже багато часу, адже догляд за старою мамою та робота дуже його змучили, а тепер він засяяв по-новому. Я дуже люблю свого брата, та вдячна йому за те, що доглядав за мною та віддавав всю свою турботу та любов маленькій мені.