Марія Олександрівна бідкалася:
– Сину, та що ж це таке має бути? Ти у нас один-єдиний, хіба нам легко, коли тебе немає поруч? А ще як одружишся там, то взагалі перестанемо тебе бачити. Олесю, давай переїжджай додому знову. Що в нас тут мало роботи? Спеціалісти потрібні завжди та всюди. Тим паче з твоїми то знаннями та досвідом!
Але Олесь заспокоював матір, проте повертатися не збирався з іншої країни. Після закінчення університету хлопцеві запропонували роботу в одній зі столичних компаній. Звичайно, він погодився, бо таким не розкидаються. Тим більше потрібно було оплачувати орендовану квартиру та забезпечувати себе. Адже батьки були вже не молоді, то Олесь хотів допомогти їм, чим міг.
Хлопець працював вже три роки на посаді провідного програміста компанії, коли його начальник запропонував разом поїхати на одну з конференцій у Францію. Олесь скористався нагодою побачити ще невідому країну, швидко зібрав речі та разом з Олегом Романовичем полетів до Франції.
Вони успішно відбули конференцію, начальник підписав потрібний договір з іноземними партнерами. Хороші знання англійської та французької мов, навички та вміння працювати з людьми, високий інтелект Олеся справили неабияке враження на іноземців. Додому хлопець повертався вже з пропозиції працювати на іноземну компанію.
Коли Олесь розповів матері, та спочатку дуже втішилася. Проте радість не тривала довго, коли хлопець серйозно почав збирати документи та речі для переїзду. Марія Олександрівна плакала, благала не покидати їх. Батько мовчав, але розумів добре, що це крок до кращого майбутнього сина.
– Матусю, – заспокоював жінку Олесь, ти ж завжди бажала мені забезпеченого та хорошого життя. Мені тут добре: хороші умови проживання, стабільна робота, приємні люди. Про таку роботу мріють тисячі, якщо не більше. А Європа – комфортна для життя. Я незабаром приїду до вас з татком, та не один, – посміхнувся загадково у трубку Олесь.
