Ми з моїм чоловіком дуже любили їздити на відпочинок до озера, коли були молодшими. Брали із собою намет, спальники, багато їжі та відпочивали. Я читала книжку, він купався чи ловив рибу. Шкода було, що більшість наших друзів не розділяли цієї любові до природи, і зазвичай ми їздили вдвох.
Та була одна така пара, яка постійно сварилась, але переночувати на березі озера любила. Іноді було важкувато слухати їхні суперечки, адже це трохи впливало на атмосферу відпочинку, та того разу ми сподівались, що все обійдеться добре. Але дарма.
Ми посиділи ввечері, посмажили м’яса на гарному великому вогнищі, порозмовляли та домовились, що зранку підемо на ринок, неподалік озера, аби купити риби, адже хлопцям не вдалось нічого впіймати, а юшки дуже хотілось. Звичайно, це не проблема, бо таке буває, і це залежить не від людини клюне щось на вудку чи ні…
Наталія і Віктор вже тоді почали трохи “собачитись”, бо дівчина наполягала на тому, що він був просто зобов’язаний впіймати рибу. Та їхній конфлікт згодом вщухнув, і всі ми мирно лягли спати.
Наступного ранку ми прикинулись з Наталкою в порожніх наметах — наші кавалери кудись зникли… “Може, пішли шукати рибне місце в озері, аби спіймати рибу і не витрачати на неї гроші, або самі пішли на базар, щоб нас не будити” — так думала я, а от Наталка, наче скажена почала злитись та нервуватись через те, що Віктор кудись зник.
“Вони з нас знущаються! Ми ні вогнища розпалити не зможемо, ні їсти собі нагріти, зате вони попхались бозна-куди, а на нас їм байдуже.
– Заспокойся, – просила я в подруги, – вони ж не просто так собі гуляти без нас кудись пішли. Мабуть, на базарі, чи десь рибу ловлять. Навіщо так нервуватись? Давай краще підемо поплаваємо! – заспокоювала я Наталку, але їй все не подобалось. Купальник не просох до кінця, вода холодна, пісок холодний і все таке.
Мене вже й саму почала нервувати її поведінка, і захотілось кудись піти, аби тільки не слухати цього “бубніння”.
Я зателефонувала до свого коханого та запитала де він, на що той відповів, що вони прийдуть з Віктором за 20 хвилин.
Наталка все не вгавала, і ніяк не могла замовкнути, розповідаючи мені про те, який її хлопець егоїст. “Телефонувати я йому не буду. Удаймо, що все нормально, коли вони повернуться!”. Та мої нерви були вже на межі. Я не могла вдавати, що все добре, коли подруга весь ранок злиться через видуману проблему.
За двадцять хвилин хлопці дійсно повернулись. Вони були без вудочок у руках, без купленої риби, але тримали в руках два прекрасних і величезних букети польових квітів. Їхній вчинок був таким приємним, що Наталка аж почервоніла від сорому за свої слова, сказані в період відсутності наших хлопців.
Тоді ми всі добре посміялись, все ж сходили на базар та купили риби, аби зварити юшки, гарно провели час, але домовились на майбутнє із моїм коханим, що Наталію та Віктора ми більше не братимемо з собою на відпочинок з наметами. Бо сюди їдуть відпочивати, а не нервуватись.
