Ми з дружиною розлучились давно. Вже минуло років 4-5.
Так сталось, що до того ми прожили разом 6 чудових років. Народили доню Міланку, якій зараз 9. Прекрасно жили, та далі усе почало змінюватись. Наші почуття зовсім охололи. Мучити себе через дитину ми не хотіли. Тому й прийняли таке рішення – мирно розлучитись і ніхто нікому нічого не винен.
Звісно, я зобов’язався платити аліменти. Свою дитину я не кину на поталу долі. Це нормально. Проте нещодавно до мене прийшла колишня. Сказала, що у неї серйозна розмова. Хоче обговорити майбутнє дочки.
–Розумієш, справа в тому, що про майбутнє дочки треба подбати. У мене виникла хороша ідея. Та я не маю таких грошей. Потрібен твій фінансовий вклад.
–Звісно ж я готовий допомогти. Кажи що потрібно. Ми вирішимо.
–Ще кілька років і доня зовсім дорослою стане, самостійною. Тому я і вирішила так. Давай візьмемо квартиру на виплату. Кілька місяців і виплатимо приземлені суми. А дочка матиме старт у житті. Своє власне житло.
Я задумався на триваліший час. Та потім все ж погодився. Для дитини мені нічого не шкода. Попросив дружину все оформити. Я просто передаватиму їй гроші, щоб вона оплачувала. Бо часу я не маю.
Минуло два місяці, а отже два платежі я вже віддав.
От до мене приїхала колишня з донькою. Попросила, щоб я тиждень приглянув за Міланкою. А у неї з мамою проблеми. Стан здоров’я погіршився. Я не міг відмовити.
От сидимо з дочкою, п’ємо чай увечері та говоримо. Кажу їй чи рада, що матиме квартиру. А вона вперше про таке чує. Я уже грішним ділом подумав, що зіпсував сюрприз. Та нічого. Швидко перевів тему.
Потім, поки дочка робила уроки, її телефон залишився біля мене. Прийшло сповіщення з інстаграму. Я випадково побачив, що це нове фото від моєї дружини і вирішив поглянути. Бо надто це все дивно.
І побачене мене просто шокувало. Виявилось. Це фото з моря. Свіже.
Звісно, після повернення колишньої, я з’ясував стосунки. Як виявилось, вона за гроші на житло доні поїхала на море і гарно відпочила. А з мамою зовсім нічого не було. Я не знав як реагувати. Просто сказав, що більше ніколи їй не довірятиму.
Жахливо почувати себе таким використаним.
