Стояв якось Іван у черзі в магазині. Дружина перед Різдвом написала довгий список продуктів, щоб приготувати страв на всі свята та не бігати за щораз до магазину. Ззаду нього в черзі стояла жінка років сорока з чоловіком та маленькою дівчинкою, напевне, дочкою. Іван добре чув їхню розмову та приємно дивувався бесіді. Жінка розказувала чоловіку, що переїхала з Криму вже декілька років тому. Біженкою себе не вважає, та й взагалі не переносить цього слова на дух.
Іван обернувся, якось дуже легко почав розмову першим:
– Мене звати Іван. Розкажіть свою історію. Часто зустрічаються люди, котрі переїхали з окупованих територій. Та в кожного своя правда та свої погляди, часто абсолютно різні.
Жіночка мило усміхнулася та відповіла:
– Та що тут розповідати. Народилася, виросла, отримала освіту в Криму. Я ж не вибирала собі місце чи країну народження. Потім переїхала звідти у зв’язку з цими подіями. У моїй родині всі російськомовні, але я ніколи не звертала увагу чи принижувала. Це особистий вибір кожного. Я обожнюю читати літературу українською мовою, тому в мене в лексиці навіть повсякденній досить часто лунають слова з книжок.
Жінка, немовби, занурилася в спогади та потихенько продовжила:
– Я – громадянка рідної країни. Відчуваю себе зараз комфортно та зручно в такому середовищі. Ніколи не ділила українців, як це роблять багато інших. Бо країна одна, лиш в наших головах різні переконання. Люблю та поважаю простоту, людяність та розуміння.
Іван зачаровано слухав, таких людей мало траплялося йому у житті. Кожен намагається навести наклеп, когось виставити в кращому світлі, іншого – в гіршому. А тут така чистота та світло долинало від цієї жінки, що він просто відповів:
– Ви молодець. Веселих свят! Христос Рождається!
– Славите Його, – легко відповіла Іванові жіночка з черги.