Справа була морозною зимою. Повертаючись додому, після важкого робочого дня, мені вже дуже хотілося надіти свій улюблений светр, заварити чашечку какао і подивитися який-небудь серіал. Я вже підійшла до свого будинку, як раптом, почула гучні вигуки та дитячий плач.
Повернувшись у бік цих звуків, я побачила, як з під’їзду навпроти, вибігла маленька дівчинка восьми років. Вона була дуже налякана і голосно плакала.
Я миттєво підбігла до неї та почала заспокоювати. – Що з тобою трапилося? – помітивши сильне почервоніння на щоці, схоже на долоню і маленькі синці на руках і шиї, я зрозуміла, що її б’ють в сім’ї.
Маля притулилося до мене і не хотіло відпускати. Я абсолютно не знала, що робити, бо розуміла, що зараз хтось із батьків може вийти й забрати дитину.
Так і сталося. До нас вийшла мати дівчинки. Її вигляд був не дуже приємним, синці під очима, розпатлане волосся, брудний одяг.
– Марія, йдемо додому, — строго сказала жінка, — не бачиш, дівчині вже теж пора йти, відпусти її.
Дівчинка похитала головою, їй явно не хотілося повертатися до мами. Мені навіть страшно було щось сказати тій жінці.
Мама різко підійшла до нас і відсмикнула дочку до себе. Натягнувши посмішку і вибачившись, вони пішли додому. Мені стало шкода Марічку, я вирішила їй якось допомогти.
На наступний день, у свій вихідний, я вийшла на подвір’я прогулятися, в надії зустріти там Марію. На дитячому майданчику гуляли діти, серед яких я впізнала її. Ті ж руді коси, шапка надіта навскіс, сіре старе пальто.
– Вітаю! – дівчинка підбігла до мене і міцно обняла, вона була дуже рада мене бачити, як і я її.
Поправивши Марійці шапку, я запитала:
– Скажи, а твої батьки часто сваряться?
– Так, майже кожен день. Мене теж лають … – вона почала плакати.
– Я зрозуміла, не плач. Давай ти поки погуляєш тут, а мені потрібно сходити до магазину. Скоро повернусь.
Марія кивнула головою і побігла до інших дітей в пісочницю. Я ж вирішила трохи дитині відвернути увагу і купити їй якихось частувань.
Повернувшись на майданчик з пачкою печива, я помітила знайомих з того ж будинку, де живе Марія. Поговоривши з ними, стало ясно, що батьки ніде не працюють, дівчинка у них одна, а сварки відбуваються на постійній основі щовечора.
– Треба щось робити, — я сильно злякалася за дитину.
Коли всі вже розходилися по домівках, я віддала печиво Марічці та пообіцяла їй допомогти. Вона зраділа цим словам і побігла додому.
Через день я почула як хтось стукає у двері моєї квартири. Яке було моє здивування, відкривши двері, я побачила Марію.
– Що ти тут робиш? І як ти сюди потрапила?
– Добрі тітонька з дядечком допомогли мені знайти вас, — дитина вказала на двері навпроти. Там жили люди похилого віку, вони дійсно дуже доброзичливі, завжди мене виручали, та і я їм допомагала не раз.
– Що ж, раз прийшла, заходь. А твої батьки знають де ти?
– Їх немає вдома, вони іноді закривають двері і йдуть. А де знаходиться ще один ключ я знаю.
До вечора Марічка була у мене. Я їй допомогла скупатися і переодягнутися в чистий одяг. Дитина була дуже голодною, вона з’їла весь мій борщ, який залишився з учора. Але це мене ні скільки не засмутило, навпаки, вона нарешті нормально поїла.
– Так, вже 6 година. Давай я тебе проведу додому.
Бідолаха зовсім не хотіла йти і я не хотіла її відпускати. Але якщо Марія залишиться у мене, будуть великі неприємності.
Пізніше я зв’язалася з поліцією, до мене прийшов інспектор і я розповіла про все, що відбувається з дівчинкою в тій родині.
Через 3 дні я дізналася, що Марічку забрали в дитячий будинок, а батьків позбавили батьківських прав. Я була рада, що дівчинка тепер зможе нормально жити.
В той же день, коли дізналася, в якому дитячому будинку перебуває дитина, я не втрачаючи ні хвилини поїхала до неї, по дорозі заїхавши до магазину, купити їй якусь іграшку і смаколиків.
Одна з жінок мене впізнала і з радістю провела до Марії.
– Мама! – радісно прокричала дитина, підбігши до мене.
– Мене звати Надя. Вибач, що відразу не представилася. – я мало не заплакала.
– Надя! Красиве ім’я, а я Марія.
– Так я знаю. Дивись, хто до тебе приїхав, — я простягнула їй плюшевого зайчика, — він дуже радий тебе бачити.
– Я теж! Дякую!
Маля дуже зраділо подарунку, але відходити від мене не хотіло. Весь той час, поки я перебувала в дитячому будинку і розмовляла з директором, вона не залишала мене ні на хвилину.
– Коли мені краще приїхати до вас і оформити всі документи на удочеріння?
– Через тиждень, нам потрібно ще пошукати хоч якусь інформацію про дівчинку. Або в середу, або в четвер, я з вами зв’яжуся.
Досить часто я відвідувала Марічку, швидко прив’язалася до неї, та й вона до мене звикла. Вирішивши оформити всі потрібні документи, я забрала її до себе і тепер у дівчинки з’явився по справжньому любляча її людина.
Сьогодні моїй донечці вже 18 років. Ці роки пролетіли так швидко, а зараз вона вже стоїть переді мною у випускній сукні та точно знає, чого хоче в цьому житті.
Я завжди була поруч з Марічкою. Ретельно обирала їй школу та ось, вже прийшов час думати куди далі йти. Вона у мене дуже розумна, обожнює малювати. Хоче стати популярним візажистом.
Впевнена, що вона доб’ється всіх цілей, які поставить перед собою. І більше ніколи не відчує себе не коханою і непотрібною. Я буду робити все можливе, щоб Марія зросла хорошою, вихованою людиною.
