Не думала колись я, що у моєї доньки буде настільки важка доля, й моє материнське серце болітиме так сильно. Варя у нас з чоловіком єдина дитина, вона ще у 18 років поїхала в іншу область на навчання та й там залишилась жити. Зустріла на четвертому курсі Олега, та невдовзі завагітніла й вийшла за нього заміж.
Жили діти добре, у зятя була своя квартира в місті, яка дісталася йому від бабусі. Єдине, що мене непокоїло, то це те, що ми з чоловіком рідко бували в них в гостях, а вони в нас, через те, що дорога була не близькою. Не бачили ми свою доньку по пів року і саме через це я дуже переживала й навіть не спала вночі, мені хотілося бачити свою дитину частіше й допомагати їй.
Згодом, після весілля, наша донька народила сина Максима, а ще через рік – двійняток, Настю й Наташу. Важко було Варі справлятись з трьома дітьми самій, та вона ніколи ні на що не жалілась. Сваха ж наша часто до них приходила й допомагала, чим могла. Донька була тому тільки й рада, бо сама вже майже й не спала вночі й дуже втомлювалась. Олега ж все ніколи не було вдома, він цілими днями пропадав у відрядженнях по роботі.
Та Варя ніколи не скаржилася на свого чоловіка, а навпаки – тільки хвалила його, казала, що він дуже старається для сім’ї і йому також неймовірно важко працювати днями й ночами. І нам з батьком він показався дуже порядним та вихованим, тож ми раділи, що у нашої доньки такий хороший чоловік, а у внуків – турботливий батько. Та нам це, як виявилося потім, тільки здавалось – все було не так казково.
Одного вечора зателефонувала мені Варя й повідомила, що Олег р0збився в горах. Донька дуже плакала й нічого не могла більше пояснити. Тож ми з батьком найняли машину й поїхали до неї.
Не буду вдаватись в подробиці вже, а скажу тільки, що наша Варя залишилась одна з трьома дітками й без свого житла, бо, як виявилося, квартира не була офіційно оформленою на її чоловіка. І як ми потім дізналися – в Олега була ще одна неофіційна сім’я в іншому місті, й саме в той нещасний день він відпочивав з ними в горах. Бідна наша донечка, як вона прийняла це все і як їй було боляче. Адже Варя так любила Олега й так йому довіряла.
Залишати доньку саму в такому стані, та ще й з дітьми, в чужій стороні, ми не захотіли. Та й вона сама була не проти поїхати до нас, тож закінчивши всі справи з похованням, ми всі разом поїхали додому.
Думаю, що ми зробили правильно. Бо все-таки, Варі буде легше жити з нами. Нехай вона добре відпочине та оговтається від пережитої біди та йде кудись працювати. Й ніхто не має права засуджувати її за це, адже наша донька повинна жити та влаштовувати якось своє життя, хоча б заради своїх дітей. А ми з батьком будемо допомагати їй у всьому, чим тільки зможемо.
