Народився й виріс я в маленькому і мальовничому селі в Поліському краї нашої країни й був єдиним та любим сином у своїх батьків. Моя мама все своє життя присвятила сім’ї – займалася домашнім господарством, вирощуванням овочів та рідкісних для наших країв фруктів. Це все вона просто любила, ніякого заробітку з цього не маючи.
Батько ж мій все життя марив тим, щоб купити побільше землі й вирощувати хліб та інші культури. Жила наша родина завжди бідно, з боргів в борги. Бувало, що купимо якогось добрива чи насіння, щоб засіяти клаптик поля, а самим потім їсти нічого та жити нізащо. Техніку ж для роботи в полі батько наймав, адже своєї поки що не було, тож на це теж треба було десь брати кошти.
Пам’ятаю, якось вантажимо ми ту пшеницю відрами з причепа в комору, сіли з батьком втомлені тяжкою працею на землю, і я запитав його: «навіщо це все, тату? Воно ж не прибуткове, а за землю з чогось платити треба, важкий це і не вдячний труд». На що батько мені відповів: «а не можна жити тільки жагою до грошей, синку. Потрібно робити те в житті, що приносить моральне задоволення і робить тебе щасливим. Життя – воно коротке, не потрібно його витрачати на дурниці. Он я б останні штани продав, а поле житом засіяв би».
Не були тоді мені зрозумілими ці батьківські слова. Коли підріс же, то поїхав на навчання в столицю і став жити своїм життям, до батьків же навідувався дуже рідко. Після того, як отримав диплом юриста – пішов працювати в прокуратуру, але вже через два роки зрозумів, що це не моє і зовсім мені не подобається. Потім мені довелося попрацювати ще і на будівництві, і кредитним експертом в банку, але мені все це було не до душі. Ще мені було важко постійно прогинатися під начальство, якому завжди щось було не так.
І якось мені приснився сон, що я сиджу в полі, засіяному соняшником, й ловлю на собі теплий вітер, від якого мені було спокійно й тепло. Коли прокинувся, то зрозумів, що скучив за землею й батьками, тож швиденько зібрав речі та поїхав додому.
Батько ж мій на мене весь цей час чекав. Він за ці роки прикупив собі вже немало землі, орендував з два десятки паїв у людей і відкрив свою маленьку фірму. Техніки він вже трохи придбав і в нього виходило заробляти немаленькі кошти. Так, нехай вони всі вкладались в підприємство, але ж були особисто батька і злого начальника над ним не було. А найголовніше, що в майбутньому була перспектива – зробити великий аграрний бізнес.
Зрозуміло, що мій батько сказав, що робить і робив все це тільки для мене, бо я один продовжувач його роду. На почуті слова з моїх очей капали сльози. Я був розчулений і мені навіть було соромно за те, що тільки зараз зрозумів, що таке справа для душі й де моє місце на Землі.
Мені було в задоволення працювати разом з батьком і я гордився тим, що у нас є сімейна справа. Згодом у мене з’явилась своя сім’я, ми разом з моїми батьками побудували будинок для нас з дружиною, а невдовзі у нас з Ірою народився син. На серці та душі у мене панує щастя, бо тепер у мене є стимул працювати більше і розширювати наше підприємство, адже є новий продовжувач нашого роду, якому я вже мрію передати нашу з батьком сімейну справу.
