Якось ми вирішили з подругою з’їздити на річку за містом. Я зібрала речі і поїхала за нею, щоб забрати її з дому. Моя подруга Аліна живе недалеко від центру міста, а я живу на периферії, тому, щоб доїхати, мені потрібно було трохи часу, і я не дзвонила їй заздалегідь, аби вона виходила. Вирішила, що зателефоную їй тоді, коли приїду до її будинку.
От я заїжджаю у двір, до слова, двори в центрі міста зовсім вузенькі, але іншого виходу в мене не було – інакшого місця для паркування, окрім як відразу біля під’їзду, знайти не змогла.
Ще не встигнувши припаркуватись, я побачила “зустріч жінок у віці” біля під’їзду на лавці, які витріщились на мою машину і на мене всі разом. Жінки сиділи та несхвально махали головами, якось коментуючи мої дії. Коментарі їхні я чути не могла, бо всі вікна були зачинені, та і бажання в мене не було навіть вслухатись.
Я дістала телефон, аби подзвонити подрузі і повідомити, що я вже на місці, як бічним зором побачила, що жінки заворушились. Одна з них піднялась, підійшла до вікна автівки та постукала у вікно. Сказавши подрузі, що я вже приїхала, я опустила вікно машини, на що почула: “Ви чого поставили свою машину біля нашого під’їзду?“. Відверто кажучи, я не відразу зрозуміла причину претензії, тому перепитала :” Тобто?”. Жінка була войовничо налаштована, тому у відповідь я почула лише кривляння мого запитання, яке супроводжувалось коментарем: “Чого ти сюди приїхала, питаю? Немає іншого місця, аби поставити своє корито? – Жінка сердито насупила брови та активно жестикулювала. – Ти не живеш тут, бо я тебе бачу вперше. Тут і жителям будинку немає де поставити своє авто, то ще й ти сюди приїхала.”
Я була дуже здивована цим випадом в мою сторону, але і пояснювати нічого їй не стала. Чому це я маю виправдовуватись через те, що заїхала за своєю подругою?
Пролунав дзвінок. Мені телефонувала Аліна, аби попросити піднятись до неї і їй допомогти. Я вийшла з машини, зачинила її та направилась до входу в під’їзд. Проходячи повз лавочку, де сиділи невгамовні жінки – сторожі свого будинку, я почула безліч образливих коментарів у свою сторону, які я в силу свого виховання проігнорувала.
Було страшно лишати автівку в дворі без нагляду – хто знає що спаде на розум жінкам? Може вони мені пошкрябають машину чи лобове скло розіб’ють?
Я піднялась до подруги, і ми вже спустились разом. Машина була ціла – це мене дуже заспокоїло, але жінки вирішили вчепитись і до моєї подруги, мовляв, ти тут живеш недовго, і твої подруги не можуть собі дозволити заїжджати в наш двір коли їм заманеться. Вони називали нас малолітками та іншими неприємними словами, що нас врешті-решт розізлило. Я повернулась до жінок і сказала :”Послухайте сюди, пані. Якщо ви ведете себе наче сторожові собаки, сидячи у дворі, то це не означає, що цей будинок ваш.”
По їхнім обуреним лицям було зрозуміло, що я влучила в “десяточку”. Жінки почали ще більше кричати, більше ремствувати, але нас це вже не хвилювало. Ми сіли з подругою в автівку і поїхали у справах.
Мене дійсно дуже дратує те, що деякі особи вважають, що будинок і двір, де вони живуть – їхній і тільки вони мають право ним користуватись. А як відноситесь до таких “сторожів” ви?