Цю історію своєї мами я чула певно з десяток разів і щоразу захоплююсь, які ж повороти доля може готувати для звичайної людини.
Це все відбулось, коли мама навчалась в 11 класі та зустрічалась з таким собі Петром. Так, історія про “неземне” підліткове кохання, обіцянки на “вічно” та зустріч з реальністю.
Вони були закохані й жили мріями про спільне майбутнє. Та все розбилось, як тільки виявилось, що мама завагітніла. Як грім серед ясного неба – всі переконували її, що народжувати буде поганою ідеєю. 17 років – ще не закінчила школу, не отримала ніякої освіти й не стала фінансово незалежною. А що вже говорити про те, що вона незаміжня та й не знати чи потрібна тому цілому Петру. Так мама опинилась у важкому положенні – ніхто не приймав цієї новини й не підтримав її. Уявіть – батьки та коханий стали проти цієї вагітності.
Проте вона не піддалась на вмовляння та переконання рідних. Навпаки – зібрала речі та поїхала до своєї тітки. Вона єдина не засуджувала, а запропонувала допомогу і надала прихисток. Ще якийсь час повністю забезпечувала і повністю підтримувала. – Нічого, народиш – виховаємо самі й ніхто нам не потрібен – казала вона. Батьки, звісно, телефонували та кликали назад, але лише для того, щоб закінчити навчання – підтримки від них так ніякої й не було.
Ось так я народилась і виховувалась в колі мами та її тітки. Та, коли мені було десь 2 рочки, мама познайомилась з Андрієм – вони разом працювали, так спершу дружили, а потім і стосунки зав’язались. Чоловік був порядним і щиро закоханим. Звісно, у мами був страх того, що Андрій не прийме мене, чи буде не так ставитись, але все виявилось значно простіше. Той сказав, що обожнює дітей та одразу знайшов зі мною спільну мову. Часто він приходив в гості й приносив якісь подаруночки, ми разом гуляли та проводили час.
З того часу минуло вже 17 років – а мама з Андрієм досі разом, нещодавно відсвяткували 15-річчя шлюбу. Я його називаю татом і дуже люблю. У них народилась ще одна донечка – моя молодша сестричка Танюша. Ми стали справжньою сім’єю і я навіть не уявляю, що могло бути якось по іншому.До речі, з бабусею і дідусем я навіть не знайома. Вони, звісно, намагались налагодити з мамою зв’язок і просили їх зі мною познайомити, проте ні мама, ні тітка не йшли з ними на контакт. Вся моя родина – це мама, тато Андрій і тітка – ті, хто не відмовився від мене, і за це я їм безмежно вдячна та щиро їх люблю.
