Дуже важко самому побачити себе зі сторони. А це важливо, щоб знайти певний баланс і не переходити якісь межі. Бо людина така істота, яка просто не може не думати про оточення і ставлення до неї близьких і не дуже людей.
І цього разу так само. Хотів спитати поради, бо вже не знаю що робити. Працювати над собою, змінюватись дуже і дуже важко. Та я постійно кидаюсь з крайнощів у крайнощі і вже не знаю як чинити.
З самісінького дитинства я був дуже активним, бойовим хлопчиком. Мама постійно розповідала, чи навіть жалілась, що не встигала кліпнути, як я вже знаходжу собі незрозумілі ситуації для поля бою. Навіть у віці 1 рочку.
Ми жили в квартирі, тому мама часто гуляла зі мною в дворі. І раптом плачу і я, і інші діти. А частіше тільки інші діти.
Я весь час відстоював свої інтереси. І нікому не давав власних іграшок, проте є певна перевага. Чужі мене також не цікавили. От така дитина.
А з неї виріс бойовим і в школі, і в університеті. Моїх батьків часто викликали учителі. Я не надто переймався, бо вважав, що правильно чиню. Я ніколи нічого не розбивав, не псував. Міг з вчителем посперечатись, бо мовчання то не моє.
Або ж з кимось побитись, якщо не вдавалось обстояти і довести свою думку словами. Та з віком хоч трішки помудрів.
В університеті вже звісно не бився, та й батьків моїх не викликали. Щоправда, з викладачами теж був доволі гострим на язик і змовчати просто не вмів і не міг. Справедливість просто переповнювала, тому змовчати для мене було б просто гріхом.
Вже після закінчення університету я досить рано одружився, в 21 рік. Дружині моїй виповнилось на той час 20. І вона цілковита моя протилежність.
Недарма кажуть, що протилежності притягуються.
Я помітив, що й сам почав біля неї змінюватись. Я не просто перестав палати, коли не подобалась чужа думка чи здавалась неправильною. Більше того.
Я став доволі мовчазним, не говорю, коли мене не перепитають. Мені здається, що це зміни на користь.
Та от усі друзі і батьки кажуть, що я став геть не щирим. Мовляв, я перестав казати правду в очі, тому постійно мовчу, наче чогось боюсь. А батьки взагалі почали звинувачувати дружину.
Вони навіть їй телефонували і просили, щоб Галя перестала мене змінювати. Та вона справді невинна. Та і я також.
Це просто ставалось якось само собою, без жодного докладання зусиль. Вже й дружина, яку всі почали пресувати, просила мене так не робити, поводитись, як раніше, а я просто не можу. Отака ситуація. Можливо, хтось підкаже, що мені робити і як чинити, бо заплутався страшенно?
