Така нерадісна ситуація трапилась сьогодні.
Здається, Великдень, є привід тішитись і святкувати. А ми з родиною розмірковуємо про те, що відбулось сьогодні під церквою. Чому іноді люди забувають про справжній сенс свята і під церквою навіть думають лише про м’яса-ковбаси.
Приїхала я в село якраз перед службою. Щоб приїхати на всі вихідні треба було з роботою розібратись швидше, тому я, на жаль, не змогла. Та на Великдень встигла. У селі в нас є лиш одна церква, хоча село доволі немаленьке. Зате, більшість один одного знає. Хтось десь родич далекий, хтось сусід, а інші то сусіди родича і родичі сусіда.
Людей, особливо на свято, збирається дуже багато. До старших людей родина з’їздиться.
Бо що ж їм у місті робити?
Хочеться свята, хочеться за родинним столом посидіти, погомоніти.
Ось наш колишній сусід, Ярко, збудувався на іншій вулиці, тому тепер там живе. Родина в нього чимала.
Троє дітей. Син старший, Василь, одружений. Має з невісткою трьох донечок. З усіма приїхав у гості. А ще є середня дочка, що навчається у місті. Та на вихідні святкові теж не змогла там залишатись. І син молодший ще в селі живе, під батьківським крилом. Зібрались всі. Дітей поодягали у вишиваночки, дівчатка дуже гарні, як янголятка. Ще й у віночках. Я все на них озиралась, бо здавались вони мені схожими на маленькі сонечка.
Звісно, служба тривала довгенько. І дорослі вже потомились, не кажучи нічого про дітвору. А найменша їхня дівчинка, Соломійка якщо не помиляюсь, гралась і бігала з іншими дітлахами. У нас на подвір’ї церкви діти завжди граються. Ось її невістка Ярка покликала. Соломійка обережно намагалась переступити кошик, проте перечепилась.
Кошик звісно перевернувся, дитина заплакала, хоча нічого такого катастрофічного не трапилось.
Думала, що невістка доньку пошкодує. Якщо не пригорне, то хоч заспокоїть.
Ви не уявляєте як жінка вилаяла дитину.
Не соромлячись того, що її було чути на все подвір’я.
І дитину шкода. По суті, їй зіпсували свято. Невже та ковбаса і кошик варті щастя і здоров’я дитини.
Досі крик Соломійки відлунює в голові.
