Є у мене найкращий друг Максим. Цього року він відзначатиме тридцятип’ятиріччя. Він розумний, веселий, перспективний молодий бізнесмен. Але є одне «але» – він не має власної сім’ї, а всі друзі уже мають.
Максим завжди був оточений красивими дівчатами і ніколи не ставився до них серйозно. Так подруги на кілька днів і нічого більше. Та от уже тридцять п’ять на носі, а за плечима лише нетривалі стосунки і жодної перспективи на майбутнє. Якось зайшовши у свою шикарну квартиру у центрі міста він зрозумів, що потрібно щось змінювати у житті, бо майбутнього без сім’ї він не бачив.
Минав час, до дня народження все менше часу і Максим у роздумах чи робити гучну вечірку з морем алкоголю, дівчатами. Чи просто поїхати кудись побути наодинці, розібратися у собі і зрозуміти як жити далі.
Одного вечора Максиму захотілось чогось смачненького, а вдома нічого не було, тому він зібрався і пішов у магазин, що поруч з його домом. Там наповнив свою корзину і вже підходячи до каси зіштовхнувся візком із красивою дівчиною.
– Ой, перепрошую. Не помітив.
– Нічого страшного,- з посмішкою на обличчі відповіла незнайомка. І оглядаючись кілька раз на Максима пішла вперед.
Мій друг повернувся додому, а йому з голови не виходила незнайомка із магазину: «Звідки я її знаю? Десь ми вже з нею зустрічалися, але не пригадаю.»
Ранок. Дзвінок будильника. Сніданок, телефон у руках, щоб дізнатися, які новини і у стрічці «люди, яких ви можете знати» вибиває усміхнену дівчину із магазину.
– О, я ж знав, що ми зустрічались.
Зайшовши на її сторінку завмер.
– Це що моя однокласниця Оленка? Та затуркана зубрила, над якою всі насміхалися.
Поспішаючи на роботу Максим хутко зібрався, бо день у нього насичений, заплановано кілька важливих зустрічей із майбутніми інвесторами.
Все пройшло просто на вищому рівні, договори підписані, інвестори задоволені і Максим втомлений повертається додому, але перед тим потрібно забрати посилку із поштомату.
Дорогою він зустрічає Олену і наважується перший до неї заговорити. У короткій розмові вони розповіли як склалися їх життєві долі. І обмінялися номерами телефонів.
Наступного ранку Максим зателефонував до однокласниці і запросив на вечерю.
Ввечері сам приготував вечерю і з нетерпінням чекав Оленку.
Вони чудово провели час разом. Згадали вчителів, однокласників, смішні шкільні історії, бо стільки часу уже минуло.
Максим почав організовувати собі грандіозне свято, запросив усіх своїх товаришів із сім’ями. Все було просто чудово, і коли усі гості зібралися, Максим вийшов із величезним букетом білих троянд і маленькою коробочкою у руці та освідчився Олені у коханні, а у відповідь почув: «Так!»
