Freyuk Lyudmila – Сторінка 16 – Червоний камiнь

Відносини

Якось мені на очі натрапив сюжет про пансіон для пристарілих людей. Після перегляду 5-хвилинного відео у мене так защемило в серці, що важко й передати словами.

Всі ці старенькі, дехто покинутий рідними, доживають свого віку не у власній оселі. І такий жаль мене взяв.

Мені ніколи не щастило з чоловіками – я просто як магніт для всяких ледарів, нахаб та брехунів. У мене було два офіційних шлюби і два невдалі – від кожного з чоловіків у мене є дитина.

Тому після другого розлучення я вирішила зосередитись тільки на дітях і не шукати нового кохання.

Я росла доволі тихою та спокійною дівчинкою, яка мала безліч комплексів. І найгірше на мене впливало те, що мене виховувала тільки мама.

Батько покинув її, як тільки дізнався про вагітність – він вважав, що я заважатиму побудувати кар’єру

Я впевнено можу сказати, що моє дитинство було щасливим до 9 років – саме в такому віці я втратив маму.

І вже після цього у нас дуже погіршились стосунки з батьком, адже я заважав йому влаштовувати своє особисте життя.

Відносини

У мене є товариш ще зі шкільних років – ми познайомились, коли мені було 15 років. Ми саме переїхали з іншого міста та я намагався адаптуватись і мені було важко знайти нових друзів.

Іван мене підтримав та перший почав спілкування – за що я йому безмежно вдячний. З того моменту ми почали дружити.

Одразу після закінчення навчання в університеті мені вдалось одразу ж знайти роботу в одному з пологових будинків столиці, де вже працюю понад 10 років.

Робота непроста як фізично, так і емоційно, але скільки радості та щастя вона приносить. Особливо, коли

Мій син ріс досить добрим та стриманим хлопчиком з яким у мене ніколи не було проблем.

Але після того, як він пішов до школи все змінилось – вчителі почали скаржитись на нього і запевняти

Відносини

Мій одногрупник Вова доволі спокійний, врівноважений та дещо замкнений у собі хлопець. Дівчини він не мав та й друзів теж.

Мені було шкода його, але не моїм одногрупникам – вони часто могли насміхатись над ними та ображати.

Мій батько страшенно переймався тим, як я вчусь. Він контролював все – мій щоденник, мої зошити та, навіть, мій почерк.

Я отримував на горіхи за будь-який промах – неакуратно написав речення, загубив олівець, забруднив рюкзак

Відносини

Олена стала мені опорою у житті після того, як я втратив дружину і залишився з двома дітьми сам.

Вона не просто покохала мене, але й приняла мої доньок, як своїх і дбала про них як тільки могла.